Катехизм УГКЦ, пояснюючи тижневе коло церковних богослужінь, навчає, що «християнство сприймає весь тиждень як ікону історії спасіння, початок якої – у сотворенні світу, а довершення – у славному зновупришесті Христа»(560). Понеділок присвячено сотворенню неба, мешканцями якого є ангели. «Подібно, як ангели уособлюють невидиме творіння, люди уособлюють видиме. Адже людина – вінець видимого творіння. Серед людей же, за словом Христа, не було більшого понад Йоана Хрестителя. Його особі присвячено вівторок»(561). «Хто не заплаче над нами, що через нестриманість переступили заповідь Вишнього»; «безмірне число моїх гріхів», «струпи мого серця, що виникли з безлічі моїх прогріхів» – співала візантійська Церква на вчорашній вечірні, в понеділок 16-го тижня, за 6-им гласом, розпочинаючи літургійно день присвячений Іванові Хрестителю. {jcomments on}

Гімнографія інших гласів ще більш радикальна: «були ми для бісів посміховиськом, для людей – засоромленням, для праведних – риданням, для ангелів – жалобою, для землі, води й повітря – нечистю»; «всякий гріх вчинили ми, всіх перевершивши в блуді»; «ми стали мов те дерево неплідне»; «схильні до злого і ще гіршого»; «лежимо як отой безпомічний мертвець»; «не виявляючи жодного милосердя до ближнього», маючи «закам‘янілу душу» і «запустіле серце» «устами пісні співаємо, душею ж думаємо про нісенітне». І все це про «вінець видимого творіння»! Не можна закидати візантійській Церкві, що має ідеалізований погляд на людину, що сприяє її самозахопленню. Проте так само не залишає її у стані розпачу, бо по драматичному «лежимо як отой безпомічний мертвець», проголошує підбадьорююче «але живе в нас єдина надія на твоє милосердя, бо ти, Христе, даєш мертвим життя і дихання, та умертвляєш пристрасті, що нас умертвили».

Цього року Зачаття св. Івана Предтечі припало у 15-ту неділю по Зісланні Святого Духа. Таким чином сам Ісус, словами про заповідь(-ді) любові, на яких «ввесь закон і пророки спираються»(Мт 22, 40) охарактеризував діяльність свого Предтечі. Хоч проповідував він покаяння, хоч називав фарисеїв та садукеїв «гадючим поріддям»(Мт 3, 7), хоч використовував образ сокири, якою зрубають дерево, що не приносить доброго плоду, то все це – з любові до Бога і людей. Гімнографія в унісон з іконографією, мов пояснюючи ікону «Моління» (гр. «Деісіс»), порівнює його до Богородиці: «Природним спорідненням і молитовною суголосністю, ви заодно – Мати всіх Царя і божественний Предтече. Тож моліться спільно за слуг ваших, що дуже прогнівили свого Доброчинця»(Зачяття Предтечі.Стихири на стиховні). Грізний і суворий на сторінках Євангелій, в стихирах вівторка Предтеча стає «ластівкою прекрасною і солодкомовною», «чесним соловієм», «голобом предобрим», який молиться, щоб Господь визволив мене «з гріховного болота» і «плідною в доброму вчинив запустілу безплідністю мою душу».

«Духовенство сьогодні говорить голосом Івана Предтечі: покаятися, вернутись на правильний шлях – ось визначальні формули сучасного церковного проповідництва» – писав у 2003 р. Мирослав Маринович в «Українській ідеї і християнстві». На думку проректора УКУ, нинішній (2003) священик «радше погнав би своє стадо услід за Іваном Предтечею в пустелю, щоб очистити його від гріховності цього світу, ніж завів би його услід за Христом до хати митаря». Насправді ж сучасна українська домівка «давно вже нагадує „хату митаря”, з якої духовенство чимскорше хотіло б людей вивести». Через втому від бездуховності і цинізму, недовіру до особистої спроможності людини розрізнити добро і зло, «церковні люди прагнуть відгородитися від цього агресивного світу зла». В результаті опиняються в «напівдобровільному гетто».

Минуло десять років. Лейтмотивом виступів колишнього дисидента, члена Ініціативної групи «Першого грудня», є діагноз одного з українських соціологів про «аморальну більшість», яка склалася в суспільстві. Ніхто ззовні його не зцілить. «Не є завданням християнина, католика, будування собі власного світу для себе. Його завдання полягає в тому, щоб цей один світ для всіх людей проникнути духом Христа» – писав роки тому кардинал Ратцінгер. І тому «саме цього так потрібно сьогодні: щоб Церква перестала займатися сама собою, а звернулася до людей, які на нас чекають».

Життя підтверджує слова написані понад тисячу років тому. Знаємо, що людина здатна стати «нечистю» для землі, води й повітря; ми переконалися у тому, що люди «схильні до злого і ще гіршого». Але віра утверджує нас у тому, що Христос, дає «мертвим життя і дихання». А Предтеча не очікує, що поведемо народ до гетто, а разом з Богородицею заступається, щоб плідними в доброму стали наші душі.

о. Богдан Панчак

Ten adres pocztowy jest chroniony przed spamowaniem. Aby go zobaczyć, konieczne jest włączenie w przeglądarce obsługi JavaScript.