Семінаристи 2020/2021

             Nasza wspólnota

129495176 217863713185430 2255247564463914871 n

Літургійний календар

традиційних Церков візантійського обряду

chr-kal5

Biblioteka. Przekłady/Errata

Попри стрімголовий розвиток новітніх технологій, появу дедалі досконаліших електронних перекладачів, мабуть ніколи не дезактуалізується латинська приказка traduttore traditore, тобто перекладач – зрадник. Бо хоч Зісланням Святого Духа Бог зцілив рани завдані людству Вавилонським стовпотворінням, – що так глибоко оспівує візантійська служба П‘ятдесятниці, – то проблем в комунікації людям не уникнути. Тут показуватимемо проблеми/помилки в українських перекладах церковних документів, богословськоих творів тощо. Це було неминучим, враховуючи стан нашого богослов‘я і української гуманістики загалом після розпаду совєтської імперії, та замалий потенціал діаспорних середовищ. Не треба при цьому впадати в комплекси. Хоч польське богослов‘я мало все в порівнянні з нічим українського, то трапляються тут курйозні випадки.

 

{jcomments on}В одному з наукових видань вийшов переклад статті відомого літургіста Роберта Тафта. В польському тексті Мікеланджело ”podziwiał freskiKaplicySykstyńskiej. В дійсності (за італійським перекладом з англійської) Буонаротті свої фрески "completava", тобто закінчував. В іншому місці перекладач наважився дати примітку, в якій дорік авторові, що «miesza tu, рodobnie jak w wielu innych miejscach swego artykułu, dwie płaszczyzny: poznawczą i faktyczną», i оскільки в інших місцях вдалось його текст «trochę poprawić(i ulepszyć)»(sic!), то в даному це майже неможливе, бо речення звучать «nonsensownie». Тафт написав, що сучасне католицьке богослов‘я зупинились на твердженнях, що присутність Христа у слові, у таїнстві, у жертвоприношенні «si spiega», тобто пояснюється, стає зрозумілою, відповідним богослов‘ям. Для польського перекладача «si spiega» стало «zależy». Якби залежала, то насправді був би це нонсенс. А так гвалтують сенс ті, які переоцінюють своє знання іншої мови.

Ad rem.

  1. «Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков». В п.18 цитується промову Івана Павла ІІ до учасників Синоду Католицького Вірменського Патріархату. В українському варіанті читаємо: «Якщо вже ви змушені пристосувати чужорідні форми і надбання, породжені різними впливами». В італійському натомість стоїть: «Se pertanto dovrete sfrondare forme e sviluppi avventizi, derivanti da influenze diverse». «Sfrondare» означає «видаляти(вилучати) зайве», а «avventiziо» - «прийшлий», «захожий», «випадковий», «тимчасовий». Український переклад, отож, перекрутив на стовісімдесять гралусів слова папи. Його констатацію, що єпископи мають «видалити чужі» форми запозичені з інших літургійних традицій, замінено на мус «пристосування». Може тут треба шукати причини млявості в літургійних діях нашого Синоду?
  2. Апостольський лист Івана Павла ІІ «Світло Сходу». В п. 16 римський Архієрей пише про потребу тиші. «Tutti credenti in Cristo» замість «в Христа» в українському перекладі стали «в Христі», а «abbiamo tutti bisogno di questo silenzio[…]lateologia[…]lapreghiera[…]lapredicazione[…]limpegno…», тобто «всі потребуємо цієї тиші:[…] богослов‘я[…]молитва[…]проповідь[…]обов‘язок…», стало потребою «богослов‘я» «молитви» «проповіді» і «обов‘язку». Видно український перекладач підсвідомо не міг погодитись з вимогою тиші, коли все в рідних реаліях кличе про динамічне слово і дію: сказати, проголосити, осудити; побільшити, заснувати, збудувати, створити. Варто прислухатись до слів Івана Павла ІІ, що проповідь потребує тиші, «щоб не обманювати себе, що вистачить намножити слів, щоб наблизити когось до пізнавння Бога». І вистачить поглянути на радянські «довгобуди» у Львові, щоб не робити непродуманих інвестицій.

Реалізм змушує написати: Далі буде.

О. Богдан Панчак

Wielki Post:

pist

Семінарійні Хори

Mapa powołań

mapa powolaniowa 180