Після закінчення українського ліцею в Гурові Ілавецкому в рр. 1974-1978, склав я заяву до семінарії в Любліні. Заяву на письмі та інші документи склав я на руки о. митрата Теодора Майковича, який поїхав разом зі мною до Любліна, де документи прийняв віце-ректор о. Ян Сьрутва.

На моє священиче покликання вплинули наступні отці: ще в початковій школі о. Іван Федевич, що служив у Гребенному, недалеко Дев’ятира, мого рідного села, в середній школі о. митрат Василь Гриник, о. митрат Теодор Майкович і о. Юліян Гбур, який вчив мене релігії в Гурові Ілавецькому в ліцейних роках. 

На перший рік до семінарії в Любліні зголосилося нас трьох кандидатів східного обряду; крім мене ще Іван Добощак (парафія Білий Бір) і Петро Вірхнянський (парафія Лігниця). Всі ми склали іспити у липні, а у вересні долучив до нас ще один наш кандидат Роман Шафран (з Висової на Горличчині). І так ми в чотирьох почали в жовтні 1978 семінарійну дорогу. 

Ситуація наших семінаристів виглядала ось так. Навчальний рік 1978/1979рр. В тому часі на шостому курсі не було нікого, на п`ятому курсі було двох наших кандидатів: Віктор Головач (зараз у Німеччині, свячений щойно у 1991р. в одруженому стані) і Станіслав Тарапацький (зараз парох у Ольштині). 

На четвертому курсі студіював Михайло Бундз (зараз працює священиком у США). На третьому курсі – Богдан Піпка і Марко Чопік (не закінчив богослов’я). На другому курсі був Богдан Пушкар (після четвертого курсу виїхав до Німеччини, де докінчив богословські студії й по роках прийняв тайну священства в Україні). На першому курсі знайшлося нас чотирьох. В тому часі це був найчисленніший курс. Кожний з нас першокурсників мешкав в різних кімнатах, між римо-католиками. Всі інші наші питомці мешкали разом, без римо-католиків, здається це була кімната ,,25б”, на першому поверсі. Ми там часто приходили, щоб відчути українську атмосферу. 

З усіма нашими старшокурсниками наша трійка (бо Роман Шафран щойно прийшов по вакаціях) ми мали нагоду запізнатися на вакаціях – на навчальному таборі дла наших семінаристів у Кошаліні, у св. пам.о.пароха Володимира Пирчака. Це був перший табір, винятково успішно зорганізований. Тривав він майже цілий серпень, кожний день мав свій режим: роздумування (вів о. Іван Мартиняк), урок з історії (св. пам. о. Іван Балик ЧСВВ), спів (дяк з Лігниці), ввечері Служба Божа. Коли була гарна погода ми їздили над море. 

На нашому, тобто моєму першому році студій, наші питомці брали участь у всіх римо-католицьких відправах і Службах Божих. На цей час нашим опікуном, так би мовити, ректором, був о. Іван Мартиняк, парох Лігниці. Часами, коли до семінарії приїздив хтось з наших священиків, ми правили Службу Божу. Була проблема, щоб Службу Божу відспівати. Перший раз як заспівали ,,Іже Херувимів”, то співали і не могли закінчити. З часом було краще. 

В цьому часі серед наших питомців панував дух змагання за віднову східного обряду в нашій Церкві; ми пізнавали східне богослов`я (лекції о. Вацлава Гриневича в КЛУ), східне канонічне право ( лекції о. Пшекопа також в КЛУ). Окремим розділом була боротьба за право приймати свячення в одруженому стані. Практично, коли наш перший курс почав студіювати, я міг зауважити – спочатку не без здивування – що майже ніхто зі старшокурсників не думав святитися в безженному стані. Майже всі думали одружуватись. 

Перший рік студій проходив в атмосфері ейфорії, бо 16 жовтня 1978 р. папою став краківський архієпископ, кардинпл Кароль Войтила. Закінчувався також в дусі піднесення – перший візит папи до Польщі у червні 1979 року. Перший курс закінчило нас троє: я, бл. пам. Іван Добощак і Петро Вірхнянський. Роман Шафран дійшов до висновку, що це не для нього, і в травні відійшов з семінарії.

Рік 1979/1980, другий рік студій. Перед новим академічним роком, під час вакацій, проходив вже другий навчальний табір для наших питомців. На цей час відбувся він у Білому Борі – у отця пароха Ярослава Мадзеляна. Було нас набагато більше, бо перший курс був дуже численний, здається нараховував 12-ох кандидатів. 

Другий рік у семінарії пройшов для нашої трійки зовсім нормально. Частіше відвідували нас отці. Ми самі вже вчилися співу, починали служити свої відправи, але ще принагідно. 

Третій рік (1980/81) у семінарії ми почали також в трійку. Вакаційний навчалний табір на цей раз проходив у Скорогощи (опольське воєв.), у римокатолицького пароха, бл. пам. О. Богусяка. Тоді на перший курс прийшло відносно багато кандидатів – 6 осіб.

Той рік був доволі багатий на події. Прийшла негативна відповідь з Риму на запитання наших семінаристів у справі приймання свячень у жонатому стані. Віктор Головач і Станіслав Тарапацький свячень не приймають.

В червні 1981 року Польщу відвідує (з приводу похорону примаса Польщі кардинала Стефана Вишинського) коадіютор патріярха Йосифа Сліпого архієпископ Мирослав Любачівський. При цій нагоді владика святить на дияконів і священиків, за одним разом, Михайла Бундза і Богдана Піпку, котріі, як пізніше виявилось, тайно одружилися перед свяченнями.

Четвертий рік у семінарії – 1981/1982. Черговий рік студій богослов`я продовжуємо в трійку. Живемо в одні кімнаті, біля ,,дзєканкі”.Служимо вже самотужки утреню й вечірню та інші відправи. Постає семінарійний хор – керує Богдан Дрозд. Рік 1982, зокрема травень і червень, був переломним для мого курсу. За своїм рішенням відійшли з семінарії Петро Вірхнянський і Іван Добощак, які перейшли на історію в КЛУ. Я залишився, хоча також мав бути усунений з семінарії.

П`ятий рік семінарійного шляху – 1982/1983. Як і торік вакаційного навчального табору не було. Навчання ,,наших” предметів перенесено на академічний рік. В міжчасі свячення в неодруженому стані прийняв Станіслав Тарапацький, якого рукопоклав вроцлавський архієпископ кардинал Гульбінович. Богдан Пушкар від двох років перебуває в Німеччині. Тепер приходить черга на мої свячення. 

Протягом п`ятого року здаю іспити з шостого курсу. Восьмого травня 1983 р. в люблінський катедрі приймаю дияконські свячення. Святителем був люблінський єпископ-помічник Пйотр Гемперек. Двадцятого серпня в Любачові, місцевий латинський ординарій, аєп. Маріян Рехович уділяє мені ієрейскі свячення. Приміцийну Службу Божу відправляю в церкві в Гребенному. Після кількох наступних приміцийних Служб Божих (між ін. в Кошаліні, Битові і Лемборку) керують мене на сотрудника о. Станіслава Мухи до Команчи, де працюю від вересня 1983 до липня 1984 року. 

У липні 1984 року іду на сотрудника до Гожова Влкп., до о. Богдана Піпки, де перебуваю до червня 1985р. Після вакацій, від жовтня 1985р., працюю в Любліні. Студіюю в Екуменічному інституті, мешкаю в Конвікті зі священиками-студентами. Щоденно приходжу до семінарії і відправляю Службу Божу для наших семінарнстів. 

В Любліні я навчався один рік. В цьому часі почав я відправляти Службу Божу для грекокатолицької громади Любліна, в костелі на вулиці Подвалє. Служать і співають наші семінаристи.

В липні 1986р. на моє прохання церковна влада відпускає мене до монастиря оо. Студитів у Римі. Після одного року новіціяту переходжу на студії до Папського східного інституту. Після ліценціяту в 1989 р. повертаюсь до Польщі, до парафії в Старгарді Щецінському. Від липня 1990 р. до линня 1997 р. я в Білому Борі. Після білобірського етапу, в якому найвагомішим досвідом було будівництво храму за проектом проф. Юрія Новосільського, переходжу до Гданська, де по нинішній день служу грекокатоликам Трійміста. 

о. митрат Йосиф Улицький