Празник священномученика Йосафата, є особливим для парафії у Любліні, бо саме в цей день минуле переплітається із сучасністю, коли згадується його мученицький подвиг в теперішньому контексті.

Урочисті заходи в честь Йосафата, відбувалися протягом двох днів 25-26 листопада. В ці дні в заупокійній молитві згадувались жертви Голодомору в Україні в 1932-33 рр. Велика Вечірня з Литією в парафіяльному храмі Різдва Пресвятої Богородиці, була початком відпустових святкувань. На завершення спільної молитви четверо студентів склали присягу, виявивши бажання стати дійсними членами Товариства Українських Студентів Католиків «Обнова» у Любліні.

Дводенні урочистості завершились в неділю, в церкві на Славінку, Божественною Літургією, яку співом супроводжував хор Духовної Семінарії. Головним служителем був владика Богдан (Манишин) із Стрия в сослужінні римо-католицького єпископа Мєчислава Цісло з Любліна та о. Архимандрита Сергія Ґаєка, Апостольського Візитатора для греко-католиків в Білорусі разом з духовенством східньої і західньої традиції.

У проповіді владика Богдан Манишин підкреслив духовний подвиг св. Йосафата та його приклад для сучасних християн, порівнюючи його жертовну діяльність із свідченням блаженного Омеляна Ковча, «пароха Майданека». Звернув також увагу, що на шлях святості Йосафат Кунцевич ступив ще в дитинстві. Будучи малим хлопцем молився перед Христовим Розп'яттям у церкві в Володимирі Волинському, і у його серце впала іскорка. Була це саме та іскорка, що розпалила в свідомості юнака палкий вогонь любові. Адже усе своє життя, починаючи з молодих літ, прямував до святості. Бажаючи повністю присвятити своє життя жертовному служінню, він покидає рідне місто і прямує до Вільна у Литві, де продовжує навчання а згодом вступає до василіанського монастиря. Владика Богдан пригадав, що сучасники Йосафата розповідали, що він завжди був ревним монахом, багато молився, ніколи не оминав допомогою бідних, сиріт, немічних. Тому коли Йосафата, уже як ігумена монастиря, було призначено єпископом Полоцьким, уся віленська біднота проводжала його зі сльозами на очах – як свого опікуна та духовного наставника.

Святого Йосафата шанували й любили вірні за щирі та мудрі слова проповідей, які проникали у глибину свідомості, нерідко навертаючи до віри закаменілі душі байдужих. До нього безперестанно ішли по духовні поради. А окрім цього він безнастанно віддавався праці душпастирській та просвітницькій і молився за порозуміння між Церквами, що було так важливим у часи розбрату та поділів. У цей час св. Йосафат пише статті на оборону Вселенської Церкви, укладає катихизм та правила для священиків. Він любив і шанував людей а перш за все чинив так, як навчав, а його життя було підтвердженням слів. Йому вірили та довіряли як доброму пастиреві.

Чи знав Йосафат, що на нього чекає небезпека? Мабуть, що знав, бо не раз повторював своїм супротивникам: „Ви мені грозите смертю, а я вам кажу: не можу бути щасливішим, аніж коли загину від ваших рук”. Знаючи, що проти нього радикальні та нетерпимі середовища снують змову у Вітебську, св. Йосафат, їде туди з візитом. І у саме там 25 листопада 1623 року він умирає мученицькою смертю від рук фанатично та з ненавистю налаштованих супротивників.

За подвижницьке життя і сміливу мученицьку смерть Господь прославив його по смерті різними чудами, нетлінністю тіла, здатністю уздоровлювати хворих і навертати до віри. Зокрема, по смерті Йосафата майже всі його вбивці, поміняли своє бачення в тому числі й єпископ Мелетій Смотрицький, який був безпосередньо причетний до його вбивства.

Йосафат народжений у Володимирі Волинському в Україні, навчався і вступив до василіанського монастиря у Вільні в Литві, працював архиєпископом в Полоцьку і помер мученицькою смертю в Вітебську у Білорусі. Його мощі довгі роки переховувалися від царської влади в підвалі василіанської церкви у Білій Підляській у Польщі. На початку двадцятого століття, під часі першої світової війни, його мощі були перевезені до Відня де зберігалися в церкві св. Варвари а в 1963 р. під час ІІ Ватиканського Собору були перенесені до балиліки св. Петра у Римі. Св. Йосафат мандруючи країнами східньо-центральної Європи став покровителем українського, литовського, білоруського та польського народів, яких представники зідралися в люблінській церкві, щоб віддати йому належну честь в останні листопадові дні 2017 року.

Джерело: http://www.cerkiew.net.pl

{jcomments on}