Семінаристи 2020/2021

             Nasza wspólnota

129495176 217863713185430 2255247564463914871 n

Літургійний календар

традиційних Церков візантійського обряду

chr-kal5

ПРОФЕСОР Юрій Новосільський (1923–2011)

    foto-Nowos1
Про лемківське село Одрехову біля Сянока хочеться сказати, перефразовуючи слова з Євангелія від Матея, які стосуються Вифлеєму: «і ти, Одрехово, земле Зятика і Новосільського, нічим не менша між містами і селами Лемківщини: з тебе¬бо вийшли блаженний мученик і рід митця, якого зараховують до найвизначніших не тільки в Польщі». Зв’язок першого з українством і Греко¬-католицькою церквою – лінійний і безперервний. Іван Зятик, син простих селян, 1923 р. став священиком Перемиської єпархії, 1935 р. вступив до ордену редемптористів. Працював у Львові, Тернополі і Збоїськах. Після катування в золочівській і львівській в’язницях, 1952 р. помер на засланні в Іркутській області. Папа Іван Павло ІІ 2001 р. зарахував його, разом з іншими мучениками комуністичного режиму, до лику святих.

     Ю. Новосільський, син українця з Одрехової і польки з австрійським корінням, відкидаючи як штучне поняття національності, «деколи почував себе українцем, зокрема, коли на Закарпатську Русь з пропаґандистським наступом кинулись польський і угорський націоналізми». Його зв’язок з Греко¬-католицькою церквою – це історія зустрічі в таїнствах християнського втаємничення і спробі чернечого подвигу в студитів, сепарації в роки атеїзму та контактів і співпраці, яка під кінець творчого життя принесла митцеві найбільшу радість – здійснення заповітної мрії. Усвідомивши, що Берестейська унія була «великою трагічною помилкою», Новосільський, за його словами, «просто вернув до православ’я». Проте, вважаючи унію помилкою, підтримував її храми, «як тільки міг».

Кристина Черні, біограф професора, в альбомі «Nowosielski» 2007 р. помістила каталог проектів і реалізацій сакральних робіт краківського митця. Першою, здійсненою для греко-¬католиків працею, був престол у церкві в Острому Барді – не 1960 р., як помилково подано, а 1968-¬го. Останньою – білобірська церква, побудована в 1992–1997 рр. Протягом тридцяти років Ю. Новосільський створив іконостас і кивот для церкви в Кракові (1972), намалював ікони для василіанського монастиря у Варшаві (1975) та іконостас для парафії в Байорах (1982). У 1983–1986 рр. постало іконографічне оснащення церкви в Ґурові¬-Ілавецькому, а 1984 р. – поліхромія в церкві в Люрді. Вроцлав був місцем праці професора в 1984–1989 рр. Створена тоді поліхромія лишилася в колишньому храмі, де відправляли греко¬-католики, а іконостас 1999 р. перенесено до катедрального собору.

     Здійснити одну з мрій професора трапилася нагода 1988 р. Люблинські семінаристи, не змігши «освоїти» іконостас авторства молодої художниці, спитали Новосільського, чи не схотів би в Люблині, за кількасот метрів від славнозвісних візантійсько¬руських фресок у ґотичній каплиці Люблинського замку, намалювати іконостас до неоґотичної семінарійної каплиці. Виявилося, що він виношував таку ідею. На завершення робіт, 27 квітня 1989 р., митець лишив запис у хроніці: «я безмежно щасливий, що міг намалювати іконостас до вашої каплиці». У смиренному молільнику, який протягом великопісного тижня разом з семінаристами бив поклони, неможливим було розпізнати мислителя, який 1966 р., пишучи про характерну «дивовижність» православної літургії, констатував: «Ця дивовижність – непідробна, тому рідко вдається добре відслужити східні відправи духівникам з західною формацією, що виразно видно в різного роду уніатів, навіть найбільш прискіпливих у дотримуванні літургійних приписів».

     Аналіз виготовленого К. Черні каталогу веде до парадоксального висновку: нащадки «помилкової» Берестейської унії виявилися найбільш відкритими на мистецтво Новосільського. У Православній церкві відкинуті п’ять його праць, приблизно стільки ж проектів не здійснено. Римо-¬католики відкинули – замальовуючи, здираючи – вісім, а п’ять проектів не схотіли здійснити. У Греко¬-католицькій церкві болісний для митця спротив вірних мав місце тільки раз – у Байорах не реалізований престол на святкування тисячоліття хрещення Русі–України. Звичайно, пересічні вірні в Кракові, Ґурові¬-Ілавецько¬му чи Білому Борі мали серйозні проблеми зі сприйняттям мистецького бачення Новосільського, але це не призводило до екстремальних реакцій. Для православних він – неканонічний; для латинників римо-¬католиків, попри задекларовану Другим ватиканським собором «відсутність у Церкві свого стилю» – він чужий. Уніати лемківсько¬-українського роду, звинувачувані у зраді, іменовані «ні рибою, ні м’ясом», відкрили для нього духовну семінарію, перенесли до катедри та уможливили зреалізувати найбільшу мрію – від фундаментів до купольного хреста запроектувати і розмалювати церкву.

     Крістофер Ганн, закінчуючи статтю про греко-¬католиків у світлі суспільної антропології, написав, що надто легко сприймається греко¬католицизм як культурна аномалія. Властивим мав би бути інший підхід – «трактування цієї традиції як джерела натхнення і культурної гібридності», якої Центральна Європа так міцно потребує в період будування – на руїнах комунізму і під загрозою нищівних етнічних націоналізмів – громадянського суспільства. Чи думку чужинця почують над Віслою і Дніпром?

о. Богдан Панчак  

 

«Наше слово» №16, 17 квітня 2011 року

 

Wielki Post:

pist

Семінарійні Хори

Mapa powołań

mapa powolaniowa 180