Великий Піст несе великі зміни в житті нашої семінарії, насамперед в його літургійному вимірі. Для знавців візантійської традиції це – труїзм, але для втаємничених в реалії функціонування східних католиків, не тільки українських, зокрема в умовах діаспори, така декларація може бути несподіванкою. Якийсь genius loci люблінської семінарії полягає в тому, що від самих початків студенти, часто всупереч своїм рідним наставникам – дивись наприклад спогади о. Богдана Огородника – усвідомлювали, що повинні пізнавати і практикувати свій обряд на сто відсотків.

Наступна банальна правда, скаже кожен, хто чув про Другий Ватиканський Собор і його постанови щодо східних католиків, але в Польщі 80-х років ХХ-го століття, в Церкві позбавленій єрархії, приреченій на милість і немилість інших, такий підхід багатьом видавався зухвалістю. Мабуть останнім боєм на полі літургічному було наприкінці 80-х років прагнення семінаристів, щоб у Великому Пості правилася Літургія Ранішеосвячених Дарів. Відповідь була позитивною, але за умови, що буде це щодня, від понеділка до п`ятниці. Таким чином, швидше несвідомо, керуючись більше латинською духовністю щоденного причастя, в люблінській семінарії відновлено давню візантійсько-руську практику відправи Літургії Ранішеосвячених Дарів не тільки щосереди і щоп`ятниці, але кожного дня.

Парадоксально, всупереч «здоровому глузду» поверхових уявлень про християнську пасхальну педагогіку, Великий Піст є періодом літургічного багатства, щедро заставленої трапези відправ і слова. Протягом кількох тижнів Чотиридесятниці маємо змогу – єдину в церковному році – брати участь у всіх Літургіях: Івана Золотоустого (щосуботи), Василія Великого (щонеділі), і Ранішеосвячених Дарів (у будні). Це правда, що будні Великого Посту є алітургійні, проте не аєвхаристійні. Алітургійний значить – без відправи Божественної Літургії, зате зі Службою Ранішеосвячених Дарів. І в часах, коли на Сході не було практики правити щодня Божественну Літургію, у Чотиридесятницю наказувалось кожного будня служити Літургію Ранішеосвячених Дарів. Бо під час інтенсивної мандрівки до пасхального джерела паломник мусить мати силу – небесний хліб.

Церковне правило, починаючи від Великого Повечір`я у перші чотири дні Великого Посту, кормить нас духовною поживою гімнографії. Покаянний канон Андрія Критського і Тріодь Постова дають змогу ототожнити свій духовний досвід зі змаганнями святих і подвижників. У Чотиридесятницю припадає Акафістова субота, винятковий день – свято конкретної церковної відправи, шедевру візантійської гімнографії. Трапеза слова скріплює нас наукою і про початки – книга Буття, і про мудрість – книга Приповідок, та пророцтвами про Слугу Ягве – книга Ісаї.

Великопосний літургічний порядок дня відрізняється, отже, доволі радикально від звичного ритму. О 6.30 починається Утреня, яка триває приблизно до 7.25. Між піснями канону читаються вибрані твори Отців Церкви, які є неперевершеними вчителями віри. Після обіду, о 13.30, служиться Час VI, з читанням книги пророка Ісаї. Ввечері, за винятком перших чотирьох днів першої седмиці Посту, коли служиться Велике Повечір`я з ¼ Великого Канону, правиться Вечірня або Літургія Ранішеосвячених Дарів (щосереди і щоп`ятниці). Субота і неділя зберігають цілорічний ритм – щосуботи вранці Літургія Золотоустого, ввечері Велика Вечірня, в недільний поранок Утреня, о 11.15 Літургія Василія Великого, а о17.00 Вечірня.

Утреню завершує молитва, яка починається словами: «Стоячи у храмі слави твоєї, Богородице, себе на небі уявляємо». Сенс існування семінарії не полягає в тому. щоб виховати бездоганного семінариста, а ревного душпастиря. Так само повний сенс Великого Посту не вичерпується в тому, щоб храм став для нас небом. Ідеться про зішестя до пекла щоденності, аби в ній, як закликає Тріодь у середу першого тижня Чотиридесятниці: «розв`язати всякий союз неправди, усунути несправедливе ярмо, накинуте на ближнього, розірвати всякі несправедливі угоди, дати голодним хліб, а бездомним притулок, щоб удостоїтися нам благодаті в Христа Бога». Це ж програма революції. Коли врешті східні народи проведуть свою християнську, пасхальну, яка не буде черговим розчаруванням?

о. Богдан Панчак

{jcomments on}