Почувши сумну звістку про смерть Блаженнішого Любомира Гузара наша семінарійна спільнота вирішила поїхати до Львова та востаннє попрощатись з Великою Людиною. Виїхали ми в п’ятницю, 1 червня  після обіду та вже надвечір були у Львові. Дорога була гарною та приємною. Ми молились та прославляли Бога готуючись до зустрічі з особливо дорогою нам особою. На диво на кордоні не було великих черг і ми швиденько переїхали границю. Дуже переживали чи зможемо пройти до тіла Блаженнішого, бо черги були кілометрові та, дякувати Богу, нам вдалось. Ці довгі черги свідчать лише про одне, що ця людина не була байдужа для львів’ян та усіх людей, котрі приїхали з різних куточків світу.

У Львові панувала молитовна атмосфера. Був чудовий літній вечір. Одні люди йшли до Любомира Гузара, інші повертались – безперервний рух. На самій площі Юра, що перед собором, показували фільм «Любомир. Бути людиною». Це дуже гарний фільм про життя та діяльність Любомира Гузара. Заохочуємо усіх бажаючих більше дізнатися про цю світлу особистість та переглянути його. Люди стояли у черзі, а з колонок лунав голос нашого Батька і Глави Церкви – це робило враження, наче він не помер, а живий промовляє до нас. Відчуття, які панували були змішаними: і смуток, і радість, і біль та дивний спокій. Відчувалося теж, що втратили когось рідного і дорогого серцю. Не одноразово від людей було чути, що «це була Велика Людина». 

Проходячи повз домовину Патріарха відчувався дивний спокій та біль втрати. З церкви Святого Юрія не хотілося виходити. Люди сиділи, молились і таким чином проводжали в останню путь світлу людину. 

Наступного дня в суботу о дев’ятій годині ранку відбулась Архиєрейська служба Божа, котру очолив Патріарх Святослав. Ми стояли на площі Юра, бо у церкві не було вже місця. Було досить незвично і радісно водночас, бо перед нами стояв у вигляді пам’ятника Шептицький, на екрані бачили Блаженнішого Святослава Шевчука а в домовині Любомира Гузара. Наче Літургія трьох владик… По закінчені Літургії тіло винесли та поставили перед пам’ятником Шептицькому. На екрані показали останнє звернення Любомира Гузара, яке він завершив словами: «Моліться та працюйте». На мою думку ці два слова можуть допомогти людині осягнути щастя вже тут на землі, а потім і в небі. Це не прості слова до виконання, але можливі. Ці слова дуже потрібні нашому українському народові, аби через молитву та працю будувати мир і спокій в нашій Богом дарованій державі.

Пізніше відбулася процесія до церкви Михаїла Архистратига, де на нього чекала монаша братія студитів. Перед початком ходи один з священиків попросив усіх присутніх привітати владику оплесками та таким чином подякувати за все, що він для нас зробив. Коли люди плескали в долоні, знову ж таки було враження, що він не помер, а просто заснув… Відчуття були, як на прощі. Дорогою молились Ісусову молитву, до Богородиці, семінаристи співали релігійних пісень, Патріарх Святослав читав Євангелії. Було дуже приємно бачити багато молоді.

Прибувши, Патріарх від імені Любомира Гузара прощався з княжим Львовом та з усіма присутніми людьми. Блаженніший Святослав казав, що рівно рік тому Любомир Гузар мав проповідь на похороні єпископа і сказав наступне: Серед нас є одна найщасливіша людина, бо вона вже є в Домі Свого Отця. Сьогодні цією найщасливішою людиною є Любомир Гузар. Наше життя на землі – це ніщо інше, як подорож до Небесного Дому. На землі ми є гості, наша Батьківщина – в небі. Добрим прикладом, як знайти цю дорогу додому  є Любомир Гузар – людина світла і добра. Пригадується слова з фільму про Любомира Гузара, в якому він казав – «Моя мрія бути людиною». Бо людина – це та, котра вибирає справедливість, котра йде проти течії, котра шукає і прагне Бога, котра хоче миру та спокою. 

Він справді був великою людиною. Він був щирий та відкритий. Умів порозумітись з усіма від малого до великого. Говорив багатьма мовами, зокрема вільно говорив: українською, польською, німецькою, англійською та італійською мовами. 46 років провів у діаспорі проповідуючи там слово Боже і скріплюючи людей у вірі та в любові до Бога. Він був людиною терпеливою і покірною, бо протягом 19 років чекав на підтвердження свого статусу єпископа. Був також одним з кандидатів на папу після смерті Івана Павла ІІ. Автор не однієї книги. Навіть втративши зір продовжував працювати. Його думки записували на диктофон і так повставали статті до журналів і багато іншого. Йому не була байдужа доля людей, Він як добрий Батько піклувався про своїх дітей. Ось наприклад, що він пише про аборт, лібералізм та прагнення вступити в Європу: «Почуєте багато аргументів, що кожен має право розпоряджатися своїм тілом. Своїм тілом – так, але не життям дитини. Це не є пошана до людського життя, бо правдивий лібералізм – це протистояння насильству, зберігання оправданих прав людини. Україна дуже хоче до Європи – проте не все, що там проповідують, є добре, справедливе, чисте. Європа виросла на християнських засадах – але чи вона їх зберігає? Ми мусимо бути обережні: маємо приймати те, що добре, але дуже критично ставитись і перевіряти, чи те, що пропонують нам сьогодні в літературі, кіно, філософських творах, чи воно є добре, чи воно є справедливе, чи воно відповідає Божому порядку. Правда, справедливість, автентичні духовні цінності – це те, чого ми повинні хотіти». ( https://hromadske.ua/posts/ostannie-interviu-liubomyra-huzara-hromadskomu-vybrani-tsytaty )

Можна багато й не одну годину ще писати про цю велику особистість, котру Бог нам так ласкаво подарував… Та найголовніше мабуть є питання: як жити далі та, що робити аби осягнути життя вічне нам та усьому українському народові, щоб одного дня у вічності зустрітись з Богом віч-на-віч. Всі ці підказки: як прожити це життя в радості та з Богом ми віднайдемо у духовній спадщині Любомира Гузара. Тепер маємо за завдання – цікавитись його думками, книгами, його стилем життя. Він писав: «з життя треба сміятися», – і це велика правда – не потрібно сумувати, бо смуток нас пригнічує, а радість дає крила, на яких ми зносимось до неба, хочемо жити та творити добро. Любомир Гузар закликав також до любові, бо саме його ім’я, як неодноразово наголошував Блаженніший Святослав – означає Любити Мир. Тож любімо Бога, себе, а ще більше братів та сестер, що навколо нас, бо цілий світ – це одна велика родина, а ми усі Його діти.

Дорогий наш Батьку Любомире, хочемо сказати Вам лиш одне – Ваша мрія здійснилася, Вам вдалося бути Людиною. Дякуємо за гарний приклад життя. Спочивайте в мирі та моліться за нашу неньку Україну, випрошуючи перед Богом для неї мир та спокій. Любимо вас і обіцяємо, що будемо втілювати ваші прагнення в дію, а саме – молитись та працювати. Вічна пам’ять, дорогий Владико.

У нашій бібліотеці ми знайшли унікальні фото з Блаженнішим, тому охоче з вами поділимось. На закінчення подаємо 10 цитат Блаженнішого Любомира взяті з сайту: http://espreso.tv/article/2017/05/31/ vy_duzhe_sylni_yakscho_bazhayete_dobra_10_cytat_lyubomyra_guzara. 

1. Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним – це означає бути відповідальним. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її.

2. Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити.

3. Єдність – це теж є дар Божий. Та здається мені, що всі бажають його прийняти на власних умовах. Ніхто не хоче мінятися, кажуть – нехай цілий світ зміниться, але не примушуйте мінятися мене.

4. Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити. 

5. Європа відіграє значну роль в історії людства лише в останні дві тисячі років, а це зовсім небагато. Вона переживала становлення, злет, а зараз на неї, можливо, насувається занепад.

6. Релігія – це не знання про Бога. Релігія – це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в Інтернеті чи, скажімо, по телефону? Ні. Зустріч – це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з Ним не має бути механічним, масовим. 

7. Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо.

8. Культурною ми називаємо особу, яка вміє з повагою ставитися до інших людей. Культура такої людини полягає не в її вмінні творити гарні речі, а в якості її стосунків з іншими людьми

9. Еліта – це не просто ті люди, які вміють побачити проблему і знайти швидко рішення. Це люди, які вміють дивитися далеко вперед. Треба дивитися далі, значно далі вперед, щоб розуміти наслідки власних рішень. Той, хто дивиться далеко, насамперед зберігає головне – людську гідність.

10. Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб.

Володимир Алфавіцький

ІI курс

 фото:  Надія Штогрин, Фотоархів Семінарії 

{jcomments on}